— Куди ви? — наблизився Сергій до хлопців. Па ньому приношений робочий костюм, брудна

квітчаста сорочка, маленька, схожа иа гречаний млинець, сіра кепочка, з-під якої вусібіч стирчали довгі

нечесані жмути попелястої чуприни.

Сьогодні Сергій настроєний на диво миролюбно. Наче й не збирається кепкувати або кривдити. А обзивати

незлобливо хлопців дурнями — це вже його звичка, на те вони не ображалися.

Проте Сашко на всякий випадок зняв з голови картуза, мовив:

— Купатися йдемо на річку.

— Тю, дурні! Охота вам бовтатися з дітлашнею.

— Там не сама дітлашня,— заперечив Микола.

— Та йдіть, дурні, бовтайтесь, хіба я вас держу. Думав, зі мною поїдете. А не хочете, то й не треба.

— Куди поїхати?

— Не знаєте хіба? На станцію. Сьогодні груші везтиму. Ось запряжу Буланого, заберу в саду ящики.

Збруя нова, вчора видали, віз, як пушинка. Ех, і прокатаюсь!..

— Чого ж ти Олега з собою не взяв?

— Допомагає старій помідори збирати.

— Поїхали, Сашко?

— Треба татові сказати.

— Навіщо їм казать, вони ж одпустили тебе.

— Так то ж на річку.

— Нічого, аби одпустили.

— Ну, добре, поїхали,— згодився Сашко.

— Тоді одведіть додому свого цуцика і шма-ляйте до посадки. Там і ждіть,— розпорядився Сергій і

перевальцем рушив до бригадного двору.

Микола заманив у двір Кудлая, прив'язав біля перевернутої діжки, що правила йому за будку, й

почимчикував з Сашком за село до посадки.

Сергій і справді не забарився. Прикотив однокінною підводою, навантаженою ящиками. Колеса на гумі, від

старого «Москвича», щоб не Трясло в дорозі.

— Тпр-р-ру,— спинив Буланого біля хлопців.— Сідайте!

Вони повмощувалися на ящиках поруч Сергія.

— Но! — цьвохнув батогом коня. Відірвав дощечку на одному з ящиків, витяг із дерев'яних стружок дві