Продали в рабство лiкаревi-єврею. I поїхав вiн з арабських земель у землю вiзантiйську. I вiд того, що став служкою лiкаря-єврея, аж нiби зацiпенiв, та нiчого вже не чинив поза наказом. Навiть не придивлявся до того, що i як робить лiкар, намагався не слухати того, що говорив лiкар iз хворими та своїми колегами. I зовнi все був якийсь нiби сонний.

I от повернувся до Захiдного Гнiзда. Цього разу серце його закалатало, вiн вiдчув неабияку радiсть, що за два роки не порушив жодного наказу. Старшому братовi розповiдав мало, говорив тихо, подробиць не описував. I з того, як ледь посмiхався слухач, Хусейн зрозумiв, що ось, нарештi, ним задоволенi.

Вночi, через тиждень пiсля посту в холоднiй келiї, його покликали, в старший брат сказав:

- Тепер ти чистий. Ти очистився вiд християнської та юдейської скверни. Тобi дозволяє сам Старець лiкувати всiх наших полонених i всю нашу скотину.

Обурення, образа вдарили Хусейну в голову, мучила думка про те, що йому все-таки не вибачили, що його знов принижують i вiдлучають вiд бойових справ. I що знов будуть змарнованi його знання, вправнiсть тiла. Хiба хто з них, побратимiв-асасинiв, змiг перейти стiльки земель своїми ногами i так швидко? Хто з них так довго плив до берега, коли втiк iз вiзантiйського корабля? Хто з них перебивався пiд час пiщаної бурi через кам'янi пагорби пустелi? Хто з них утiк на чужому конi вiд цiлої ватаги розлючених бедуїнiв?

Але iнший в ньому чоловiк, той, який уже упокорився, зрадiв усiм серцем i вимовив схилившись:

- Дякую! Я радий, що менi дозволили лiкувати бранцiв i наших коней та верблюдiв.

- Iди. Спати можеш знову разом з iншими.

I вiн мiсяць, i другий, i третiй лiкував верблюдiв. Вiд запалення легенiв маленьких верблюжат, кволих i слабих. Обережно пiдрiзав копита коням, що їх гнали гiнцi далекими дорогами. Промивав рани i гоїв виразки полоненим, що мордувались у глибокiй ямi пiд баштою i чекали викупу. Були серед них i християни, i мусульмани.