Радiв з того, що йому дозволено бути корисним для свого Гнiзда, для всього братства. Шал, лють його i гордiсть за свої знання почали поступово вщухати. Та знов прийшла спокуса. Вона була понад його сили. Вибухла i зламала його волю, всi його щирi намагання. Бiйцi спали по кiлька чоловiк у келiї, ретельно вибiленiй вапном. Вiкна завiсили циновками. Через них просочувалася згори, з водозбiрнi, вода. Провiвав легкий вiтерець крiзь мокрi циновки, i повiтря в кiмнатi насичувалося свiжiстю та легкою прохолодою.

Сусiд Хусейна, низенький Алi, схожий на вiрменина, з пухлими щоками, з короткою шиєю, лежав поруч Хусейна, i обличчя його сiпалось увi снi, i вiн щось говорив то арабською мовою, то вiрменською. Його, видно, готували послати туди, де бувають вiрменськi купцi.

Алi перевертався з боку на бiк i нiяк не мiг прокинутись, нiяк не мiг вийти зi свого марева, що на його найшло. Хусейн мимоволi взяв за руку товариша. Спитав, ледь-ледь ворушачи вустами:

- Що тобi? Заспокойся.

- Буде, буде, буде перемога, буде щастя, - похапливо, скоромовно пробелькотiв Алi, - буде радiсть! Цього разу Жак Арден не втече вiд нас... Вiн вiдпливає першого дня мiсяця... вiдпливає з усiма своїми скарбами, своїми служницями, зi своїми красунями вiдпливає до Рагузи...потiм до Венецiї... а далi до Марселя... I будуть, будуть, будуть вони моїми. Маю дозвiл... дозволили, дозволили... До Рагузи...

Не мiг Хусейн цього знести, було понад його сили. Цей коротун Алi пiде на iвалтiвника його сестри. Люди, що повернулись iз полону, розповiдали, що сестра повiсилась на пiдйомному мостi фортецi. Хусейн трусився вiд страху. Але не вiд страху за власне життя. Його проймав жах, що вiн сам не зможе помститися. Адже всi буди в родинi Хусейна почались вiд появи Ардена. Перша думка Хусейна була про те, що можна влаштувати хворобу Алi. Хусейн знав лiки, знав i отрути. Та вiн зразу ж вiдкинув це. То була б зрада.

Отож Хусейн пiсля вранiшньої молитви прийшов до покоїв хазяїна i попросив одного з охоронцiв сповiстити, що вiн з проханням.