1 февраля. На самому цьому словi одчинилися дверi i поштальйон подав менi третiй лист ваш, написаний 7 января. Не знаю, чи зрадiв би я так батьковi або матерi, як вашому щирому слову. Да воздасть вам господь i дому вашому, що посiтили єсте невольника i тяжку його тугу розважили. Як будете писать до В. Н., то од мене їй низенько поклонитеся. Та накажiть, щоб хоч одно слово написала. Тiльки не в Оренбург, а просто в К[рiпость] 0[рську]. Коли маєте "Свячену воду", то спишiть та пришлiть менi, бота, що ви менi передали, утрачена. А Татьянi Iвановнi як будете писать, то їй i Федоровi Iваненковi од мене гарненько поклонитеся, нiкому в свiтi я тепер так не завидую, як малярам. I Глафiрi Iвановнi, а може вже вона покинула, крий боже, малювать! Бога для пришлiть малярську справу i паперу. -Що у вас робиться у Седневi? Що поробляє I. I.? Поклонiться йому од мене. За N. D., i вас, i весь дом ваш молюся господовi милосердому i благаю його, щоб ви не забували

Т. Шевченка.

До А. Лизогуба_

7 марта 1848 _

К[репость] 0[рская]. _

_

Не знаю, чи зрадiла б так мала ненагодована дитина, побачивши матiр свою, як я вчора, прийнявши подарунок твiй, щирий мiй, єдиний друже. Так зрадiв, що ще й досi не схаменуся, цiлiсiньку нiч не спав, розглядав, дивився, перевертав по тричi, цiлуючи всяку фарбочку, i як її не цiлувать, не ба чивши рiк цiлий. Боже мiй! Боже мiй! Який тяжкий та довгий. рiк! Та дарма. Бог помiг, минув-таки. Я, взявши в руки скриньку, подивився i неначе перелетiв у малярию, в Седнев, и згадаєте, як ви менi її вторiк показували недороблену? ще радились зо мною, як би її химернiше улагодить, – чи сподiвався я, що через рiк та сама скринька звеселить мене, неначе мати дитину, при лихiй моїй годинi.