Одна тiльки туга гризе моє серце, як заженуть у степ, то не доведеться нi од кого листа прийнять, нi самому послать. Бо туди пошта не доходить. От моє горенько. А може, доведеться рiк або й другий простерегти нiкчемне оте море.
Не будемо журиться, а будемо молиться. Ще те лихо далеко, а всяке лихо здалеку страшнiше, як то кажуть розумнi люди. Цей i апрiль мiсяць я ще буду в 0[рськiй] К[рiпостi], то напишiть до мене хоч стрiчечку, бо тiльки бог святий знає, як я радiю, коли дiйде до мене хоч одно ваше слово з моєї бiдної країни!
Я тепер (поздоров боже вас) хоч i багатий на папiр, а все-таки на клаптику пишу, бо, сказано, пустиня, де я возьму як потрачу? Та таки i удiлить декому треба хоч по аркушику.
Вибачте, голубе сизий, що так нашвидку пишу до вас, бо одне те, що сьогоднi пошта, а друге те, що коло десятої години треба виступить у караул.
Молюся богу, щоб послав здоров'я Н. Д. i радiсть всьому дому вашому, спасибi вам, бувайте здоровi та напишiть хоч стрiчечку до мене, до удячного вам Т. Шевченка.
До А. Лизогуба
9 мая 1848._
К[репость] Орская. _
Воiстинно воскрес!
Спасибi тобi, щирий мiй друже, i за папiр, i за лист твiй, ще кращий паперу. Папiр менi тепер дуже став у пригодi! а лист ще дужче! i тим самим, що менi тепер треба було молитви i дружнього слова. А воно якраз i трапилось, я тепер веселий iду на оте некчемне море Аральське. Не знаю, чи вернуся тiльки!.. А йду, єй-богу, веселий.